І це болить!
Сьогодні ми дедалі частіше бачимо відео, де поранені військові або їхні родини змушені звертатися до суспільства з проханням про фінансування реабілітації. Формально це виглядає як «допомога». Але по суті — це глибока системна і етична проблема, яка потребує професійного осмислення.
❗ В Україні НЕ існує законодавчої заборони на реабілітацію військових у приватних центрах або фінансування такої допомоги благодійними фондами.
Але існує інше — обмежена державна модель фінансування, яка не покриває повною мірою реальні потреби поранених.
І саме в цей розрив входить практика публічних зборів.
🔴 Проблема не лише в системі. Проблема — в підходах.
Коли військовий або його родина:
• змушені записувати відео з проханням про допомогу
• публічно демонструвати свій стан, біль і вразливість
• доводити «достатність страждання» для отримання підтримки
— це виходить за межі допомоги і переходить у площину порушення людської гідності.
🧠 З точки зору психології травми:
Такі практики:
• активують повторне переживання травматичної події
• підсилюють відчуття безпорадності
• формують вторинну травматизацію (ретравматизацію)
• знижують мотивацію до відновлення
📌 Для військового, який пережив бойову травму, це означає:
👉 повернення у стан залежності і вразливості
👉 руйнування відчуття контролю і гідності
⚖️ З точки зору етики:
Міжнародні підходи до реабілітації (включно з принципами прав людини та пацієнтоцентричної допомоги) базуються на:
• повазі до гідності
• недопущенні експлуатації вразливого стану
• конфіденційності
• добровільності участі у публічності
❗ Коли допомога надається за умови публічного звернення —
це вже не повністю добровільний процес.
🔴 Особливо критично це щодо військових.
Люди, які:
• виконували свій обов’язок перед державою
• ризикували життям
• отримали поранення, захищаючи країну
— не повинні:
👉 просити
👉 доводити
👉 пояснювати, чому вони «варті» реабілітації
Це — відповідальність системи.
Це – гідне відношення до тих, хто ціною свого життя захищав країну.
📌 Позиція професійної спільноти АКЛУ:
1. Реабілітація військових має бути гарантованою, безперервною і доступною — незалежно від форми власності закладу.
2. Благодійна допомога не може базуватись на публічному приниженні або демонстрації страждання.
3. Необхідно впроваджувати етичні стандарти для благодійних фондів у сфері медичної допомоги.
4. Потрібен механізм, який дозволить фінансувати реабілітацію без участі пацієнта у публічних зборах.
🛑 Гідність — це не опція. Це базова умова допомоги.
Військові захищають країну ціною власного життя і здоров’я.
Найменше, що має гарантувати держава і суспільство —
це реабілітацію без приниження.
