В українських інсультних відділеннях досі часто ігнорують проблему порушення ковтання (дисфагії). Замість своєчасного логопедичного обстеження та відновлення функції ковтання, пацієнтів залишають на тижні та навіть місяці з назогастральними зондами.
Наслідки:
• утворення пролежнів у носових ходах;
• блокування носового дихання;
• зниження надходження кисню в організм;
• кисневе голодування мозку, що додатково погіршує стан пацієнта після інсульту.
Це – прямий результат некомпетентності медперсоналу у сфері логопедичної допомоги. У світі робота клінічного логопеда в інсультному відділенні є обов’язковою, адже саме він проводить ранню діагностику дисфагії та підбирає безпечні стратегії годування.
👉 Українська медицина потребує системних змін:
• впровадження мультидисциплінарної команди з обов’язковим залученням клінічного логопеда;
• навчання лікарів і медсестер базовим принципам ведення пацієнтів із дисфагією;
• відмова від практики «тривалих зондів» як заміни терапії.
💬 Ми повинні говорити про це голосно, бо йдеться про життя і якість життя людей після інсульту