Війна в Україні змінила карту нашої клінічної практики. Ми, клінічні логопеди, щодня зустрічаємось з тим, чого ще кілька років тому не було навіть у підручниках. Одним із таких нових викликів стали порушення голосу у військових після опіків верхніх дихальних шляхів, отриманих під час вибухових травм.
Потужна вибухова хвиля, гарячі гази, полум’я — усе це може спричинити термічні ураження гортані, трахеї та навколишніх тканин. Наслідок — втрата або значне спотворення голосу: він стає хрипким, тремтячим, тихим або зовсім зникає. Це не просто медична проблема — це втрата інструменту самовираження, засобу спілкування, частини ідентичності людини.
У клінічній логопедичній практиці ми працюємо з такими пацієнтами комплексно:
• відновлюємо дихально-голосову координацію,
• проводимо спеціальні вправи для збереження і зміцнення залишкових функцій голосового апарату,
• навчаємо компенсаторним стратегіям спілкування, якщо голос не відновлюється повністю,
• співпрацюємо з ЛОР-лікарями, фонохірургами, фізичними терапевтами.
Голос — це не лише звук. Це спосіб сказати “я живий”. І коли військовий після важкої травми вперше вимовляє кілька слів — це момент, у якому стискається серце, а професія клінічного логопеда набуває нового, ще глибшого змісту.
Ми не просто повертаємо голос. Ми повертаємо право говорити, бути почутим і відчувати себе собою — навіть після найстрашнішого.
ГО АКЛУ: від теорії до практики в ReaLogo.
