Шлях до клінічного логопеда в Україні – це випробування на витривалість.
Ми – фахівці, які мають ґрунтовну медико-психолого-педагогічну освіту.
Ми працюємо в закладах охорони здоров’я, допомагаємо людям відновлювати мовлення, ковтання, повертаємо голос тим, хто його втратив. Здавалося б, усе просто: зростати, розвиватися, впроваджувати нові знання та методики, ставати сильнішими професійно.
Але парадокс нашого життя інший:
Замість того, щоб вкладати свій час та інтелектуальний потенціал у професійний розвиток, ми витрачаємо його на боротьбу з невіглаством.
І тут постає запитання: хто винен? Окремі особи, які не розуміють сутності нашої професії, чи системне невігластво в офіційних структурах, яке заганяє в глухий кут не лише нас, а й пацієнтів, які потребують допомоги?
В країні, де триває війна, є ще одна, невидима, але не менш небезпечна війна – війна з невіглаством.
І вона часом гірша за боротьбу із зовнішнім ворогом. Бо від неї втрачають усі: професія, фахівці, і найголовніше – люди, яким ми могли б допомогти швидше та ефективніше.
Ми продовжимо йти цим шляхом, але настав час говорити про це відкрито.
