Логопед, який працює у системі охорони здоров’я, відповідає не лише за мовлення, а й за вітальні функції — дихання, ковтання, голосоутворення, координацію артикуляції з моторикою й сенсорикою.
Тому його помилка може мати не лише терапевтичні, а й летальні наслідки.
З точки зору нейроанатомії та нейрофізіології, логопед втручається в роботу складних систем мозку — моторної кори, бульбарного та псевдобульбарного рівнів, стовбура, мозочка, периферичної нервової системи.
Без системних знань про ці механізми спеціаліст не може безпечно здійснювати реабілітацію після інсультів, черепно-мозкових травм, нейродегенеративних захворювань або у пацієнтів після інтубації та трахеостомії.
🔹 Саме тому навчання клінічного логопеда повинно бути повноцінним, очним, з клінічною практикою, базованим на міжнародних стандартах CPLOL/ESLA.
Неприпустимо, щоб у медичних закладах працювали люди, які:
• навчалися заочно або дистанційно у закладах, де немає клінічних баз і досвідченого професорсько-викладацького складу;
• не проходили стажування у лікарнях і не володіють протоколами нейрореабілітації;
• не знають, як проводити обстеження функції ковтання, дихання, артикуляційної моторики, голосу.
Такі «спеціалісти» не лише дискредитують професію, а й створюють пряму загрозу життю пацієнтів, особливо у відділеннях інтенсивної терапії, неврології, реабілітації.
🔹 Асоціація клінічних логопедів України наголошує:
👉🏻 клінічний логопед — це фахівець із глибокою нейронауковою освітою,
👉🏻 його підготовка має бути університетського рівня, з практикою у медичному середовищі,
👉🏻 кожен логопед має працювати за етичним і професійним стандартом, щоб гарантувати пацієнтові безпеку.
