Після перенесеного інсульту пацієнт може стикатися з численними важкими наслідками: порушення рухових функцій, мовлення, чутливості, когнітивної сфери, а також порушенням акту ковтання — ДИСФАГІЄЮ.
Інсульт залишається однією з провідних причин смерті та інвалідизації у світі; щороку від інсульту страждають більше 15 мільйонів людей, він займає друге місце серед причин смерті у світі та становить приблизно 6,3 млн смертей щорічно за даними міжнародних епідеміологічних оцінок. 
В Україні щороку фіксують понад 100 000 – 130 000 нових випадків інсульту.
Інсульт є однією з найчастіших причин смерті та інвалідизації українців, і значна частина цих випадків призводить до тривалих неврологічних ускладнень. 
Дисфагія після інсульту — що це і як часто трапляється?
Дисфагія — це патологічне порушення акту ковтання, що виникає внаслідок порушення неврологічних механізмів, відповідальних за координацію м’язів ротової порожнини, глотки та стравоходу.
У пацієнтів після інсульту дисфагія є одним із найчастіших неврологічних ускладнень:
• від 40 % до 60 % випадків пацієнтів з інсультом мають порушення ковтання в гострий період захворювання. 
• у деяких дослідженнях частота дисфагії сягає до 70 – 78 % серед пацієнтів після інсульту. 
Дисфагія може проявлятися як легка утрудненість ковтання, так і повна неможливість самостійно приймати їжу та рідину, що значно ускладнює процес реабілітації.
Дисфагія у багатьох випадках є причиною смерті пацієнта.
Найсерйознішим ускладненням дисфагії є аспіраційна пневмонія — стан, при якому їжа, слина або рідина потрапляють у дихальні шляхи, викликаючи важке запалення легень. Саме аспіраційна пневмонія є провідною причиною інфекційної смертності серед пацієнтів після інсульту. 
Наукові мета-аналізи показують, що:
• пацієнти з постінсультною дисфагією мають у понад 4 рази вищий ризик розвитку пневмонії і смертності порівняно з тими, хто ковтає нормально. 
• у когортних дослідженнях смертність у пацієнтів з дисфагією зростає — від приблизно 10 % у стаціонарі до понад 25 % протягом 3 місяців після інсульту, а у деяких вибірках сягає більше 30 % через рік. 
Це означає, що дисфагія не є «просто ще одним симптомом»: вона безпосередньо підвищує ризик смерті пацієнта після інсульту через пневмонію, недостатнє харчування, зневоднення та загальне погіршення стану.
Клінічна відповідальність за стан пацієнта з дисфагією лежить на лікарях-неврологах, спеціалістах МДРК і у більшій мірі на клінічних логопедах.
Смерті та важкі ускладнення, пов’язані з дисфагією, не є неминучими. На них безпосередньо впливає якість медичного догляду, зокрема:
✅ раннє виявлення дисфагії у всіх пацієнтів після інсульту,
✅ регулярний скринінг ковтальних розладів,
✅ належне нутритивне забезпечення (включно з альтернативними шляхами годування при необхідності),
✅ профілактика аспірації,
✅ мультидисциплінарний підхід (невролог, логопед, дієтолог, фізичний терапевт).
Відсутність своєчасного обстеження та коригувальних заходів є клінічною помилкою, яка може призвести до розвитку аспіраційної пневмонії і смерті пацієнта.
Саме тому відповідальність лікарів і клінічних логопедів — не допустити смерті від дисфагії та забезпечити кожному пацієнтові після інсульту безпечне функціональне відновлення.
Висновки від АКЛУ:
Асоціація клінічних логопедів України підкреслює:
1. Дисфагія — це не побічний симптом, а серйозне ускладнення інсульту, яке значно підвищує ризик смерті та погіршує якість життя.
2. Лікарі та клінічні логопеди повинні бути невід’ємною частиною мультидисциплінарної команди для пацієнтів після інсульту.
3. Ранній скринінг порушень ковтання має стати обов’язковою клінічною практикою у відділеннях інсультної неврології та реабілітації.
4. Належне управління дисфагією знижує ризики аспіраційної пневмонії і смертності, сприяє кращим реабілітаційним результатам.
Рекомендації клінічним логопедам:
• Проводити систематичний скринінг дисфагії в перші 24–48 годин після інсульту.
• Впроваджувати стандартизовані методики оцінки ковтання (клінічні тести, інструментальні дослідження).
• Забезпечувати розробку індивідуальних планів годування та терапії з урахуванням безпеки ковтання.
• Працювати в тісній взаємодії з неврологами, дієтологами, медичними сестрами та сім’єю пацієнта.
• Брати участь у просвітницькій роботі щодо важливості ковтального скринінгу серед медичного персоналу.
АКЛУ за професійне ставлення до роботи логопеда в закладах охорони здоровʼя!
