Останніми роками з’явилася тенденція — наслідувати іноземні, зокрема американські, наукові традиції, механічно перекладаючи назви професій, термінів і навіть понять, які десятиліттями формували українську школу логопедії.
Так з’явився так званий «терапевт мови і мовлення».
Це — не нова професія, не прогрес і не відкриття.
Це — спроба відірватися від власного коріння,
від наукової спадщини українських і європейських фахівців,
які створили фундамент клінічної логопедії задовго до появи подібних термінів у перекладах.
🔹 Це не про розвиток науки.
🔹 Це про втрату наукової ідентичності.
🔹 Це про зневагу до своєї вітчизняної наукової спільноти.
Логопедія — це європейська дисципліна,
яка має свої міжнародні стандарти, свої наукові школи і своїх видатних українських представників.
І коли ми свідомо відмовляємось від власної назви —
ми відмовляємось від свого професійного кореня.
📘 Іншомовне — не завжди прогресивне.
У кожній країні — свої закони, свої професійні регламенти і система медичної допомоги.
Те, що працює в США чи Канаді, не завжди може бути застосовано в українських реаліях.
І схоже, що предствавники УТТММ цього не розуміють.
Ми маємо право вивчати, переймати, адаптувати.
Але не підмінювати українську професійну суть чужим словом.
Бо чужого навчаємось, але свого не цураємось.
Бо логопед — це не просто назва.
Це — наукова школа, клінічна практика, професійна відповідальність і частина української культурної ідентичності.
🌻 Назва «логопед» об’єднує покоління фахівців,
які розвивають та відновлюють мовлення, голос, ковтання, дихання і комунікацію.
Це слово має історію, вагу і честь.
Тож не підмінюймо свою суть перекладом.
Не шукаймо гучніших назв —
бо справжня професійність не у терміні,
а в глибині знань, клінічній компетентності і людяності.
