До повномасштабної війни багато українських науковців працювали в різних країнах світу — у Європі, США, Канаді, а також у Росії. Вони робили це не через політичний вибір, а через доступ до наукових баз, клінічних платформ і можливість реалізувати свій інтелектуальний потенціал.
Але варто пам’ятати:
🔹 наукове мислення не має кордонів,
🔹 інтелектуальна праця не змінює національної сутності лише через місце роботи,
🔹 автори українського походження — це частина нашої наукової спадщини, незалежно від того, де вони працювали й якою мовою писали.
📘 Сьогодні, в умовах війни, ми маємо повне громадянське і професійне право використовувати наукові роботи українських учених, опубліковані в іноземних — у тому числі російських — виданнях.
Це не про державну зраду.
Це про нашу українську науку в іншомовному світі.
Це про спадкоємність українського інтелекту і повагу до тих, хто творив науку навіть поза Батьківщиною.
Бо наука — це не ідеологія.
Наука — це мова розуму, фактів і знань.
І якщо ці знання створені українцями — вони належать до українського наукового надбання, незалежно від географії чи мови.
🔬 Ми маємо право цитувати, перекладати, адаптувати та переосмислювати такі праці.
Ми маємо право повернути собі те, що створили українці у світі.
Ми маємо право говорити:
“Це не про зраду — це про спадкоємність української науки.”
🌻 Українська наука — це не гасло.
Це жива інтелектуальна сила нації,
яка здатна інтегрувати, очищувати й відновлювати
своє наукове коріння,
щоб знову прорости у вільному світі.
