В Україні, у час, коли клінічні логопеди працюють на межі людських можливостей — у госпіталях, реабілітаційних центрах, з пораненими воїнами, з людьми після черепно-мозкових травм, інсультів, акубаротравм — Івано-Франківський медичний університет запускає магістерську програму підготовки так званих «терапевтів мови і мовлення».
Ця програма, за офіційною інформацією, розроблена іноземними фахівцями і навіть ініційована іноземним філологом Оксаною Лялькою, без участі українських науковців з профільних кафедр логопедії, без урахування української медичної, освітньої і лінгвістичної реальності.
Питання риторичне, але болюче:
❓Це стратегічна помилка чи форма заробітку на війні, коли держава тримається на плечах тих, хто реально рятує життя і мовлення наших захисників?
💰 Вартість цього «навчання» — 70 000 грн за магістерську програму, яка не має ні наукового обґрунтування, ні клінічної бази, ні офіційного професійного стандарту в Україні. До того ж на навчання знов набрали здебільшого дівчаток з товариства Оксани Ляльки, а досвідченим сертифікованим клінічним логопедам відмовили у навчанні, незважаючи на продемонстровані високі бали ЄВІ.
І це в той час, коли:
• клінічні логопеди щодня відновлюють мовлення, голос, слух , комунікацію і ковтання у військових після поранень;
• реабілітаційні центри просять підтримки, методик і фахівців;
• українські кафедри логопедії десятиліттями готують спеціалістів, які мають не лише мовленнєві, а й глибокі нейрофізіологічні, анатомічні та клінічні знання.
📣 Це не просто неповага — це ігнорування української науки і клінічного досвіду.
Це спроба підмінити реальну професію імітацією за великі гроші.
Тому запитання до суспільства і влади:
👉 Чи можна назвати це «реформою освіти та медицини», коли іноземці без розуміння української системи створюють програми з так званої терапії мови і мовлення, а профільних українських фахівців навіть не запрошують до обговорення?
👉 Чи це все ж форма академічного мародерства під час війни, коли людська біда стала комерційним проєктом?
🇺🇦 Логопедія — це не бізнес. Це професія, що повертає гідність і голос тим, хто захищає Україну.
І в цей час особливо важливо пам’ятати: клінічний досвід не імпортується, а виборюється — у лікарнях, у реабілітаційних центрах, у тиші після вибухів.
